Київ ніколи не був центром автопрому, але якщо трохи посидіти в архівах, можна знайти достатньо транспортних засобів київського виробництва. У нашому огляді – лише кілька машин з числа тих, які носили ім’я нашої столиці.
Про найцікавіші машини з назвою «Київ» розповів портал «РБК-Україна».
Протягом ХХ століття Київ мав доволі міцну і різноманітну промисловість, підприємства якої продукували в числі іншого транспортні засоби. Але не будемо зараз згадувати про ракети, літаки і річкові судна, а торкнемося лише тих, що мали колеса і напис «Київ» на радіаторі.
КМЗ «Київ» (1959 – 1961 рр.)
На київському мотозаводі, який випускав мотоцикли з коляскою важкого класу, наприкінці 1950-х народилася ідея налагодити виробництво більш зручного та практичного транспорту – малотоннажної вантажівки. Сфера застосування бачилася та ж сама, що й у багатьох важких байків М-72 та «касиків» – перевезення невеликих партій вантажу в межах міст. Адже виробничникам і маркетологам (тоді теж була така професія, хоча називалася вона інакше) було зрозуміло, що мотоцикл з боковим причепом вже відживає своє.
Силами заводського КБ і експериментального цеху було створено кілька моделей, і цивільні отримали загальну назву «Київ». Як на нас, найцікавішим був мінівен КМЗ-4 (1961 р.) – і ті часи такий кузов називали фургоном.
Машина мала 0,750-літровий опозитний двигун з системою примусового обдуву повітрям. І мотор, і коробка передач розміщувалися спереду під склопластиковим капотом. Кабіна, схоже, теж була склопластиковою, кабіна і вантажний відсік – алюмінієві. Систему керування, гальма і 13-дюймові колеса запозичили у горбатого «Запорожця» ЗАЗ-965. Всі вузли та агрегати навішали на класичну лонжеронну раму. Вантажопідйомність становила 500 кг, максимальна швидкість – 80 км/год. Було побудовано два фургона і три машини у варіанті з алюмінієвим бортовим кузовом. Машини пройшли первинні випробування, але перспектив щодо запуску їх у серію не було, тому роботи зупинили.
Автобус «Київ» (1958 – 1960 рр.)
Наприкінці 1950-х на київському авторемонтному заводі №1 – КАРЗ-1 вирішили створити власний автобус. На ті часи це не було якимось надзвичайним завданням, заводчани використали шасі «газона» – вантажівки ГАЗ-51, ремонтом яких КАРЗ займався згідно свого первинного призначення. Відповідно, автобус «Київ» отримав рядний 6-циліндровий двигун у 70 к.с. та 4-ступеневу коробку передач, «газонівські» мости і підвіски.
Кузов згідно канонів тієї пори був комбінованим, з дерев’яним каркасом і металевою оббивкою. Прогресивним на той час рішенням було вагонне компонування – капот спереду не виступав, бо мотор помістився всередині поруч з водієм, праворуч від нього. Всередині було близько 22 сидячих місць. Ще один модний елемент дизайну – вікна на бокових скатах даха, завдяки ним в салоні було більше світла, плюс пасажири отримали кращу оглядовість. Але вікна (люки) в даху і сьогодні є непростим завданням для конструкторів, тож на автобусах «Київ» зразку кінця 1950-х вони були не на всіх екземплярах.
Відомо, що біло побудовано як мінімум чотири екземпляри автобуса «Київ», і така скромна цифра пояснюється тим, що певно, мети налагодити серійний випуск і не було. В ті часи автореми будували подібні пасажирські машини для власних потреб чи на замовлення близьких партнерів підприємства. Судячи з наявних фото, можна зрозуміти, що всі автобуси відрізняються між собою. Так, ранні версії автобусу «Київ» мали дах без вікон на «схилах», лобове скло з 2-х, а не з 4-х частин, особливе облицювання передка. Також могли бути закритими чи відкриті арки коліс, ще два види лобового скла, кілька типів облицювання передка, дахи різної форми.
Тролейбус «Київ-6» (1966 – 1973 рр.)
Київський завод електротранспорту КЗЕТ випускав тролейбуси марки “Київ” з 1960 року, але саме шоста модель була найбільш вдалою. За сім років виробництва було випущено 336 екземплярів «Києва-6», більшість з яких працювали, між іншим, не в столиці, а в інших містах України. Ця модель стала першою у тодішній великій країні з трьома дверима для пасажирів, причому вони мали передовий на ті часи пневматичний привод. Як і підсилювач керма, який дуже полегшував працю водія.
Для пасажирів машина була зручною не лише через троє дверей, а й через просторий і світлий салон. Взимку салон непогано прогрівався, а влітку – добре вентилювався через два люки в даху і зсувні кватирки у всіх вікнах. Вадою була хіба що відсутність горизонтальних поручнів – пасажири могли триматись лише за вертикальні «стовпи». Загальна місткість сягала 120 осіб – звісно, разом з стоячими і звісно, в режимі «година пік».
Якщо коротко
Часи, коли автомобіль можна було створити і запустити у виробництво на першому-ліпшому машинобудівному заводі, давно минули. Транспорт став надто складним для цього, його розробка потребує тривалих заходів і багатомільйонних інвестицій. Але з іншого боку, це не дуже добре. Ми більше не можемо бачити оригінальні конструкції і свіжі ідеї незалежних інженерів, а натомість нам дали уніфіковані продукти від глобальних брендів – з однаковим начинням і часто схожі один на один зовні. Що ж, будемо втішатись тим, що нинішні автомобілі екологічні та економічні, а ще – мають високий рівень пасивної та активної безпеки.