Питання вибору між переднім та заднім приводом — вічна тема для суперечок. Виробники здебільшого роблять ставку на передньопривідні моделі: їхня собівартість нижча, компонування зручніша, а місця в салоні трохи більше. Але щойно мова заходить не про практичність, а про емоції та точну реакцію автомобіля, задній привід одразу виходить уперед.
Щоб машина передбачувано йшла по траєкторії, важлива правильна розподіленість ваги. У передньопривідних авто передня частина перевантажена агрегатами, і в поворотах це призводить до знесення — автомобіль ніби чинить опір керму та їде прямо.
Задньопривідна конструкція розподіляє навантаження рівномірніше. Машина легше слухається керма, не «вперта» і дає водієві відчуття контролю навіть на високій швидкості.
Передні колеса у «передньопривідників» виконують подвійну роботу: тягнуть машину вперед і задають напрямок. Тому під час розгону кермо часто починає смикатися, створюючи зайві труднощі.
Задній привід розвантажує передню вісь: передні колеса керують, а задні штовхають. У результаті зникають вібрації та ривки, кермо стає точним і «чистим». Водій відчуває поверхню дороги та найменші зміни зчеплення, не відволікаючись на боротьбу з автомобілем.
Старт з місця — момент істини. У цю секунду вага авто зміщується назад. Для передньопривідних машин це обертається слабким зчепленням: ведучі колеса втрачають хватку й починають буксувати. Машина рветься вперед, але енергія витрачається даремно.
Як пояснив експерт порталу ampercar.com, у заднього приводу все інакше: під час прискорення навантаження припадає саме на ті колеса, які штовхають автомобіль. Чим сильніше притиск до асфальту, тим ефективніше реалізується потужність двигуна. Результат очевидний — упевнений ривок без пробуксовки. Водій відчуває різкий, але контрольований кидок уперед. Там, де передній привід змушує боротися з вібраціями та відводом керма, задній привід дарує відчуття прямого, цілісного прискорення.
Поведінка передньопривідних авто в критичній ситуації зазвичай нудно передбачувана: прямолінійний знос. Це безпечно, але позбавлене драйву. Задній привід грає за іншими правилами. Його особливість — можливість контрольованого заносу. Для новачка це виглядає лячно: кузов іде вбік, задня вісь ковзає. Але для досвідченого водія — це інструмент тонкого налаштування траєкторії.
Достатньо трохи додати газу на повороті, й автомобіль ніби оживає. Його можна довертати педаллю, спрямовувати точно туди, куди потрібно. Це не втрата контролю, а навпаки — найвища ступінь володіння машиною. У такі моменти розумієш: «залізо» відгукується не лише на кермо, а й на інтонації акселератора.
У передньопривідних авто все ключове обладнання зосереджене під капотом, немов у тісній коробці. Двигун, коробка передач та інші механізми працюють у стіснених умовах. Особливо важко ШРУСам: вони змушені одночасно передавати обертання та працювати під великими кутами, що прискорює їхній знос.
Задній привід влаштований інакше. Силовий агрегат розміщений уздовж кузова, крутний момент передається назад через карданний вал і розподіляється редуктором. Вузли отримують більше простору, краще охолоджуються й служать довше. Додатковий плюс — легкий доступ до основних механізмів: ремонт і обслуговування обходяться простіше й дешевше. Кардан і редуктор розраховані на серйозні навантаження, тому заслужено вважаються одними з найнадійніших деталей трансмісії.